• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Вам колеги
• Наші видання

---

Відділ культури, туризму та з питань релігій

Володарської райдержадміністрації

Володарська районна бібліотечна система

СЕЛО НОВЕ ЖИТТЯ –

НАША ХАТИНЬ

(Історико – краєзнавча година)

Володарка, 2014

Мета видання – поглиблення знань з історії рідного краю часів Великої Вітчизняної війни.

Рекомендовано бібліотечним працівникам, вчителям, учням старших класів.

Укладач: М.Ф.Шкуренко

Відповідальний за випуск: Н.С.Кошова

СЕЛО НОВЕ ЖИТТЯ – НАША ХАТИНЬ

(Історико – краєзнавча година)

Події найстрашнішої війни XX століття вже стали істо­рією, а покоління учасників і свідків Другої світової не­впинно відходить за межу Вічності. Але пам'ять про мільйони трагічно втрачених людських життів залишається й болить.

Шлях до перемоги над фашизмом у Другій світовій війні вимощений кістьми восьми мільйонів українців, причому більшість із них - не солдати, а мирні жителі.

Чому ж такими жахливо великими були жертви саме серед цивільного населення? Хто віддавав і хто викону­вав злочинні накази про тотальне знищення українських сіл разом з усіма жителями?

Територія України під час Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 рр. була повністю окупована німецько-фа­шистськими військами. На загарбаних землях нацисти втілювали свою людиноненависницьку расову політику. Фашистами був розроблений і впроваджувався план «Ост» («Схід»). Завойовані території розглядалися як життєвий простір для представників «вищої арійської раси надлю­дей», а місцеве населення - виключно як робоча сила, чисельність якої регулюється (залишити необхідну кількість рабів, решту - знищити).

1

На початку війни керівництво Радянського Союзу,

до складу якого тоді входила й Україна, звернулося до насе­лення окупованих територій із закликом вести

парти­занську війну. Дізнавшись про це, Адольф Гітлер на засіданні Головного штабу 16 липня 1941 року висловив­ся так: «Росіяни недавно віддали наказ вести партизансь­ку війну за нашим фронтом. Ця партизанська війна має й вигоду: вона дає нам можливість знищувати всіх, хто протистоїть нам».

І фашисти знищували цілі села, знищували тисячами стариків, жінок, дітей. За час окупації України з 1941 до 1944 року карателі винищили повністю або частково понад 670 населених пунктів України. Такою була відповідь загарбників на дії партизанських загонів і з'єднань.

Каральні загони діяли методично, за інструкцією, не­наче працював справжній конвеєр смерті: село оточува­ли, людей заганяли в хати і там розстрілювали, потім село спалювали. За одного вбитого партизанами німця карателі знищували 150 мирних жителів.

Людей розстрілювали не тільки німці, а й поліцаї, се­ред яких були і місцеві. Що змусило їх піти проти влас­ного народу? Звідки ненависть і звірство? Певно, відповіді на ці питання слід шукати в нашій історії. Тоді, в 40-х роках, всі ще пам'ятали громадянську війну, коли воюва­ли брат з братом, пам'ятали розкуркулення, коли забира­ли нажите тяжкою працею майно, пам'ятали Голодомор, коли

2

сусід забирав у сусіда останню жменю зерна, пам'­ятали репресії 1937 року, коли розстрілювали невинних. А людиноненависницька фашистська ідеологія роздмуху­вала вогонь ненависті, й ненависть переростала у звірство.

23 грудня 2013 року виповнюється 70 років з дня трагедії українського села Нове Життя. В цей день у 1943 році 136 жителів села було розстріляно та спалено фашистським каральним загоном.

Цей злочин за кількістю жертв входить у число всесвітньо відомих злочинів проти людства, вчинених нацистами.

В той час, коли білоруська Хатинь, чеське Лідице, французький Орадур, де було вчинено аналогічні злочини, гідно вшановують пам'ять загиблих, трагедія села Нове Життя не стала в один ряд з ними.

В травні 1943 року на території села сформувалася партизанська група в кількості 12 чоловік, на чолі якої став радянський офіцер Дубровський. Пізніше група з’єдналася з групою Барaшкова, яка утворилася в с. Логвин (Володарського району). Група входила до складу партизанського загону Соколова, а цей загін – до з’єднання Наумова.

До складу партизанської групи входили радянські офіцери, бійці, яким вдалося втекти з гітлерівського полону. З жителів села в групі були Чернута Микола, Франчук Микола, Лігостаєв.

3

Комісаром групи обрали Кандибалова. Значних бойових операцій група не проводила, проте їхні дії перешкоджали фашистам чинити звірячу розправу над жителями села.

23 грудня 1943 року, на світанку, територію колгоспу ім.Тельмана (тепер населений пункт „Нове життя”) оточили німецькі карателі. Хтось попередив селян про облаву і частина жителів встигли сховатися в лісі. Оточивши населений пункт, німці розставили надійну варту, почали зганяти всіх, хто залишився вдома, в дві хати на краю поселення. Вони облили хати бензином і запалили їх. Одночасно запалало біля 60 селянських дворів. Потім німці поставили кулемет у вікно і почали поливати свинцевим вогнем приречених. Під час цієї трагедії з 260 чоловік загинуло 156 осіб. У акті розслідування цієї страшної сторінки в житті нашого району стверджується, що участь у розстрілі мирних жителів с. Нове Життя брали участь 10 німців і 15 поліцаїв, керували акцією комендант Цінгляубе та Гогенбау, офіцер Вайс. За даними районного архіву в ході цієї акції було розстріляно 141 мирного жителя, з них 49 були дітьми.

Карателями були знищені 76 хат, 49 хлівів, 96 корів, 157 телят, 49 свиноматок, 142 свині, 112 гусей, 868 качок, 3293 курки. Ці дані взято із акта розслідування розправи окупантів над жителями Нового Життя. Лише дивом вдалося врятуватися одній жительці, яка і розповіла про злочинну розправу

4

окупантів над населенням Тельманового. Доля вберегла тоді Циганенко Тетяну Артемівну.

По зернятку зібрані свідчення очевидців тієї страшної трагедії.

...Післяобідньої пори в той страхітливий день 23 грудня 1943 року німці та поліцаї оточили село, зігнали всіх жите­лів до трьох сусідніх хат скраю села, біля кладовища. А це в основному жінки, діти та старі чоловіки і діди, бо молоді були на фронті та в партизанах. Півдня в цих оточених німцями хатах лунали одинокі постріли. Це поліцаї стріляли селян в потилиці і складали на купи трупи посеред хат. Одна з таких хат належала саме Тетяні Циганенко. Вона хоч і заховалася у комірчину, поки стріляли інших, проте поліцаї зробили обшук після завершення розстрілу, витягли її зі схованки, та, поставивши обличчям до великої купи вбитих людських тіл, вистрелили в потилицю. Але завдяки товсто­му каракулевому коміру зимового пальта куля зменшила вбивчу силу, тож жінка була лише важко поранена і знепри­томніла. Завершивши чорну справу, поліцаї вийшли з хати, коли вже почало сутеніти підпалили солом'яну стріху з усіх боків. Хата вмить спалахнула. Отоді Тетяна прийшла до тями і виповзла в сіни, а потім і на вулицю. Німці та поліцаї відійшли подалі від хати, а важко поранена жінка відповзла далі в садок і заховалася поміж дерев та кущів, втративши при цьому свідомість. Лише вночі Тетянин брат Федот Веретільний, який був у партизанах, знайшов непри­томну

5

сестру і разом з партизанами доставили її в П'ятигори до знайомого ветеринарного фельдшера, який і вря­

тував жінку. Після цього страхіття Тетяну Циганенко лікува­ли понад десять років від психічної травми: адже двоє її ще маленьких дітей були тоді розстріляні і спалені в своїй хаті. В 1956 році Тетяна Циганенко повернулася в рідне село, збудувала хату, де й доживала свій вік самотньою.

Один німець під час облави, коли людей зганяли на страту, знайшов у погребі двох дітей і залишив їх там, наказавши сидіти тихо, - про це розпо­відали самі врятовані діти.

Та незважаючи на окремі прояви людяності, нацистська машина смерті знищила мільйони українців під час масо­вих розправ над мирними жителями. Масовим убивствам людей і вбивцям не може бути ніякого виправдання, а трагедії спалених сіл вимагають гідного вшанування па­м'яті мучеників.

А ось іще спогад одного очевидця цієї трагедії, Дмитро Миколайович Трохименко, уродженець села Руде Село згадує:

«Десь наприкінці 1943 ро­ку, коли вже мені йшов шо­стий рік, мама ви­рішила провідати зі мною ба­бусю Ярину (батькову матір). Коли прийшли втомлені після далекої доро­ги, бабуся була заклопотана і все промовляла: «Ой, дітки, як ви прийшли несвоєчасно, адже німці будуть оточувати село, робитимуть облаву на партизанів в навколишніх лі­сах». Напередодні місцеві

6

пар­тизани тут застрелили німе­цького солдата, що навідува­вся до молодої жінки. Старший поліцай Красовський за­спокоював селян:

«Не тікайте, вам від німців нічого пога­ного не буде». А молодший поліцай попередив, щоб тіка­ли, бо будуть розстрілювати й палити село. За те цього поліцая через кілька днів роз­стріляли, а його сім'ю в с. Черепинці повністю знищили, навіть вагітній дружині роз­пороли живіт і вона в муках померла. Ми ще не встигли відпочити з дороги, як в ха­ту забіг най­менший бабин син Михайло. Захекавшись, він прокричав «Німці з пагорбів оточують село». Після цього бабуся зі своїми дітьми та нами, прихопивши з собою необхідні речі, побігла лісом в бік села П'ятигори. За нами бігло ще чимало людей, але німці з собаками встигли їх перейняти. Нам, напевне, повезло, що хата була крайньою від лісу. Пам'ятаю, як мама мене тримала за руку, а я із заплюще­ними очима біг по снігу разом з нею. В лице та очі боляче било гілля. До ночі ми дісталися П'ятигір, потім пішки протягом доби через Тетіїв, Кашперівку дійшли всі додому в Руде Село.»

Євген Прокопович Сліпенчук:

«23 грудня 1943 року для мене найтрагічніша дата в житті. Того дня мама повернулася як завжди рано, почала розчиняти тісто на хліб. Я порався у сараї. Напередодні селом поповзли чутки, що ніби через зв'язок наших сільчан з місцевими партизанами має прибути каральний загін фашистів. Не всі повірили в

7

це… А жаль…» Почув гамір у центрі села, а згодом жіночий крик «Рятуйтеся! Фашисти, фашисти!»

З цією звісткою забіг до хати:

- Треба тікати! – вигукнув.

- Куди я побіжу з малими дітьми, - мовила мама. – Я з партизанами діла не мала, мені боятись нічого. А ти біжи до лісу, там і перебудеш лихо.

То були останні в моєму житті слова, почуті з уст неньки…

Біг довго, не зупиняючись, падав, провалювався у глибокий сніг, вставав і знову біг. Зупинився на узліссі. Там уже стояли декілька односельчан. Так, на ногах, і вечір зустріли.

Груднева ніч дуже довга, не скоро розвиднілося. Вітер дув із села у напрямку лісу. Він ніс важкі кудлаті хмари чорного диму, покриваючи біле засніжене поле сірим рядном.

По обіді з кількома хлопцями – однолітками вирішили повернутися в село. Ось і його рідна оселя. У кутку догорали деревяні образи, на лежанці тліло ганчір’я. Ні мами. Ні сестер. Ні молодшого брата в хаті не було. Євген довго блукав селом у пошуках рідних.

І лише перед ранком поруч із цвинтарем побачив кількох людей, що голосили біля спалених хат. Там він і знайшов останки своїх рідних. Фашисти спалили людей живцем, зігнавши у три крайні хати на околиці села.»

8

Сьогодні на місці загибелі жителів села стоїть пам’ятник, цвітуть щовесни черешні. Буяють квітом, нагадуючи про безсмертя загиблих. Сюди не заростає стежина. Не тільки на свято Перемоги приходять сюди жителі навколишніх сіл, щоб принести до підніжжя пам’ятника живі квіти, вшанувати пам'ять про трагічно спалених жителів. На мармурі викарбувані імена всіх мирних жителів,що лежать тут у братській могилі.

1. АБРАМОВСЬКА Анастасія Олександрівна

2. АБРАМОВСЬКИЙ Олександр Шикович

3. АФОНІН Анатолій Васильович

4. АФОНІН Віктор Васильович

5. АФОНІН Станіслав Васильович

6. БАС Віктор Якович

7. БАС Володимир Костянти­нович

8. БАС Григорій Якович

9. БАС Дар'я Іванівна

10. БАС Єфросинія Харлампівна

11. БАС Зінаїда Яківна

12. БАС Лукерія Євгенівна

13. БАС Марія Костянтинівна

14. БАС Наталія Іванівна

15. БАС Тетяна Яківна

16. БОЙКО Єфросинія Купріянівна

17. БОЙКО Ольга Степанівна

18. БОЙКО Устина Іванівна

19. БОНДАР Віктор Савович

9

20. БОНДАР Галина Олександ­рівна

21. БОНДАР Ганна Купріянівна

22. БОНДАР Федора Дем'янівна

23. ВЕРЕТІЛЬНА Варвара Григо­рівна

24. ВЕРЕТІЛЬНА Марія Григорівна

25. ВЕРЕТІЛЬНА Ніна Максимівна

26. ВЕРЕТІЛЬНА Ольга Федотівна

27. ВЕРЕТІЛЬНА Поліна Михай­лівна

28. ВЕРЕТІЛЬНИЙ Віктор Федо­тович

29. ВЕРЕТІЛЬНИЙ Герман Євге­нович

30. ГИРЕНКО Анастасія Іллівна

31. ГИРЕНКО Антоніна Андріївна

32. ГИРЕНКО Антоніна Микитівна

33. ГИРЕНКО Галина Микитівна

34. ГИРЕНКО Ганна Яківна

35. ГИРЕНКО Іван Микитович

36. ГИРЕНКО Микола Микитович

37. ГИРЕНКО Тетяна Максимівна

38. ГИРЕНКО Уляна Василівна

39. ГИРЕНКО Харитина Геліївна

40. ДІДЕНЧУК Антоніна Анто­нівна

41. ДІДЕНЧУК Станіслава Мико­лаївна

42. ДІХТЯРЕНКО Віра Іванівна

43. ДІХТЯРЕНКО Олександра Феодосіївна

44. ІЩЕНКО Василь Олександ­рович

45. ІЩЕНКО Олександр Олек­сандрович

46. ІЩЕНКО Олена Єрмолаївна

47. КАЙЗЕР Марина Франківна

10

48. КАЙЗЕР Микола Франкович

49. КАЙЗЕР Тетяна Данилівна

50. КЛОЧКІВСЬКА Валентина Гнатівна

51. КЛОЧКІВСЬКА Єфросинія Антонівна

52. КЛОЧКІВСЬКА Олена Гнатівна

53. КОВАЛЬСЬКА Антоніна Гри­горівна

54. КОВАЛЬСЬКА Уляна Васи­лівна

55. КОНОПКО Ганна Мартинівна

56. КОНОПКО Тетяна Макарівна

57. КРАВЕЦЬ Василь Данилович

58. КРАВЕЦЬ Євгенія Іванівна

59. КРАВЕЦЬ Марія Данилівна

60. КУСІЙ Віктор Трохимович

61. ЛАЗАРЕНКО Галина Федо­рівна

62. ЛАЗАРЕНКО Зінаїда Іванівна

63. ЛЕВЧЕНКО Галина Олексан­дрівна

64. ЛИННИК Галина Карпівна

65. МАЙДЕБУРА Віктор Анто­нович

66. МАЙДЕБУРА Єфимія Власівна

67. МАЙДЕБУРА Лукерія Мики­тівна

68. МАКОВСЬКА Марія Парменівна

69. МАКОВСЬКА Наталія Германівна

70. МАКОВСЬКИЙ Микола Сте­панович

71. МАРЧЕНКО Володимир Сте­панович

72. МАРЧЕНКО Галина Терентіївна

73. МАРЧЕНКО Марія Степанівна

74. МАРЧЕНКО Михайло Степа­нович

75. МАРЧЕНКО Пелагея Євсеївна

11

76. МЕЛЬНИК Катерина Трохимівна

77. МЕЛЬНИК Федір Зотович

78. МЕРЕЖАНА Галина Микитівна

79. МЕРЕЖАНА Ніна Павлівна

80. МЕРЕЖАНИЙ Олександр Іванович

81. МЕРЕЖАНИЙ Олександр Павлович

82. МЕРЕЖАНИЙ Павло Пилипо­вич

83. МОТУЗ Катерина Миколаївна

84. МОТУЗ Ксенія Трохимівна

85. МОТУЗ Микола Миколайович

86. МОТУЗ Олександра Олек­сандрівна

87. НІКОЛАЄНКО Андрій Терентійович

88. НІКОЛАЄНКО Антон Терентійович

89. НІКОЛАЄНКО Антоніна Федорівна

90. НІКОЛАЄНКО Володимир Трохимович

91. НІКОЛАЄНКО Галина Терен тіївна

92. НІКОЛАЄНКО Микита Івано­вич

93. НІКОЛАЄНКО Микола Сте­панович

94. ОСАДЧУК Галина Іванівна

95. ОСАДЧУК Христина Іларіонівна

96. ПАВЛЕНКО Анатолій Семе­нович

97. ПАВЛЕНКО Євгенія Семенівна

98. ПАВЛЕНКО Марія Дем'янівна

99. ПАВЛЕНКО Семен Семенович

100. ПАВЛОВСЬКИЙ Микола Тимофійович

101. ПАНАСЕНКО Леонід Федо­рович

102. СВАТКО Андрій Юзефович

103. СВАТКО Галина Захарівна

12

104. СВАТКО Микола Юзефович

105. СВАТКО Михайло Юзефович

106. СВАТКО Олександр Юзе­фович

107. СВАТКО Рузалія Григорівна

108. СВАТКО Серафима Софронівна

109. СВАТКО Юзеф Борисович

110. СКОМАРОВСЬКА Ганна Гри­горівна

111. СКОМАРОВСЬКА Єфросинія

Григорівна

112. СКОМАРОВСЬКА Марина Антонівна

113. СКОМАРОВСЬКИЙ Микола Григорович

114. СЛІПЕНЧУК Володимир Прокопович

115. СЛІПЕНЧУК Ганна Іванівна

116. СЛІПЕНЧУК Євгенія Прокопівна

117. СЛІПЕНЧУК Надія Прокопівна

118. СЛІПЕНЧУК Тетяна Проко­півна

119. СЛУГАЙ Дарія Макарівна

120. СТАРЧЕНКО Костянтин Тро­химович

121. СТАРЧЕНКО Любов Трохи­мівна

122. СТАРЧЕНКО Марія Феодосіївна

123. СТАРЧЕНКО Надія Трохимівна

124. ТКАЧУК Іван Костянтинович

125. ТКАЧУК Марія Олександрівна

126. ТКАЧУК Олександра Кос­тянтинівна

127. ФРАНЧУК Василь Трохимо­вич

128. ФРАНЧУК Килина Германівна

129. ФРАНЧУК Ксенія Трохимівна

130. ФРАНЧУК Микола Трохимо­вич

13

131. ХИЖКА Агафія Левківна

132. ХИЖКА Іван Автономович

133. ХИЖКА Костянтин Іванович

134. ЦИГАНЕНКО Володимир Пет­рович

135. ЦИГАНЕНКО Надія Павлівна

136. ЩЕРБАТЮК Катерина Артемівна

.

1 січня 1944 року Володарський район було звільнено від німецько-фашистських окупантів.

14

СПИСОК

використаної літератури

1. Книга Пам’яті України. Київська область[Текст] : у 7 т. Т.2 – К.: Молодь, 1995. - 760 с.

2. Історія міст і сіл УРСР. Київська область [Текст] – К., 1971. – 790 с.

3. Звитяжці [Текст] : Книга пам’яті України. Київська область:Т.4.- К.: Молодь, 2009. - 686с.

4. Бухонський Ю. Володарщина:сторінки історії [Текст] /Ю.Бухонський. - Володарка, 2010. – 184с.

5. Бернадська Л. Пам'ять серця [Текст] /Л.Бернадська. - К.: Ун-т «Україна», 2012. - 100с.

6. Пільганчук В. Нехай наша пам'ять ніколи не впадає в сплячку [ Текст] / В.Пільганчук// Голос Володарщини. - 2009. – 22 вересня.

7. Миколаєнко В. Спалені села [Текст] / В. Миколаєнко //Голос Володарщини. - 2013. – 23 квітня

15

8. Чорна Н. Село Нове життя – наша Хатинь

[Текст] /Н.Чорна//Голос Володарщини. – 2013.- 8 січня

9. Памятаймо ціну життя [Текст] //Голос Володаршини.- 2010.- 21 вересня

10. Тарнавська М. Незгоєна рана Володарщини

[Текст] /М.Тарнавська

//Голос Володарщини. – 2004.- 9 листопада

11. Бевзюк А. Право виховувати інших йому дало саме життя [Текст] /А.Бевзюк // Голос Володарщини. – 2008. – 19 лютого

12. Волгін М. Лобачівська трагедія[Текст]: пам’ятники Київщини /М.Волгін // Соціалістичне Село.- 1985.-

16

---

---

---

---

---

---

Коментарi